Yurtrus
Біла Рука
Юртруса часто зображують охопленим гниллю та вкритим виразками, що сочаться, геть огидним — за винятком його рук, які є бездоганно білими й позбавленими будь-яких вад. Юртрус не має рота й ніколи не видає ані звуку, аби приходити за своїми обранцями в абсолютній тиші.
Послідовникам Юртруса дозволено жити на околицях племені, однак на них дивляться з огидою та неспокоєм. Вони взаємодіють із племенем переважно у випадках смерті, забираючи кістки полеглих воїнів, аби поповнити осуарні святилища Юртруса, а також іноді під час шаманських обрядів, коли відбувається спілкування з духами.
Шамани, які дослухаються до телепатичного шепоту Юртруса, ступають небезпечною гранню між живими та мертвими, знаходячи в цьому моторошні сили. Завдяки такому безмовному спілкуванню вони починають осягати, як користуватися магією смерті. Ці шамани, відомі як Білі Руки, покривають долоні білим попелом або носять бліді рукавички зі шкіри ельфів, що символізує їхній зв'язок із силою Юртруса. Некромантія, яку практикують шамани Юртруса, вважається серед орків табуйованою силою, тому решта племені водночас шанує і боїться їх.
Орків, які помирають «гідною смертю», жерці Юртруса відправляють до Ґруумша. Жерці розшукують тіла таких полеглих героїв, відтинають їм голови, виварюють або коптять їх, аби очистити від більшої частини плоті, а потім за допомогою ритуального пробійника вибивають перенісся, залишаючи череп з одним оком. Орки, які цінують силу та лють супротивника, можуть вшанувати того ворога такою ж обробкою. Тіла орків, які загинули в програній битві, кидають напризволяще; вони були слабкими й не заслуговують приєднатися до Ґруумша. Ті ж, хто помирає від старості, зазвичай уже переходять під опіку Юртруса, а їхні кістки використовують для виготовлення начиння та споруд у тій частині лігва, що присвячена поклонінню Юртрусу.
Орків, які страждають від жахливих хвороб, забирають під опіку Юртруса й доглядають, наче добірну худобу. Таких орків називають виплеканими, і вони вважаються обранцями Юртруса, адже їх обрано для особливої мети — поширення його згубного послання серед ворогів. Уночі або під час густого туману ці заражені орки кидаються на ворожий табір, нерідко крізь град стріл, аби рознести свою пошесть у лавах супротивника.