Довідник

Джерґал

Jergal

Писар мертвих

Пантеон

Фейрун

Світогляд

Законно-нейтральний

Домени

Знання, Смерть

Символ

Череп, що стискає в зубах сувій

Книги

SCAG с. 21

Легенда оповідає, що Джерґал — надзвичайно давнє божество. Перекази свідчать, що за часів Нетерилу йому поклонялися як богу смерті, вбивств і розбрату. Проте з плином віків колишнє становище йому наскучило. І ось одного дня троє смертних, могутніх шукачів пригод, зустріли Джерґала у землях мертвих, сповнені рішучості знищити його й заволодіти його силою. Натомість Джерґал спокійно зрікся свого трону з кісток і дозволив кожному з трьох смертних забрати собі частку його божественності. Так Бейн перебрав на себе сферу розбрату, Міркул — владу над мертвими, а Баал — сферу вбивств. Джерґал втратив колишню велич і став писарем мертвих.

Сьогодні Джерґала бачать байдужим хранителем померлих. Вірять, що він веде облік кінця живих і допомагає Келемвору пильнувати, аби душі належним чином відходили до призначеного їм потойбіччя. До нього рідко звертаються безпосередньо, хіба що згадують на похоронах та дотримуються звичаю писати ім'я небіжчика на клаптику пергаменту й класти його в рот померлому. Цей обряд поширений там, де на могилі чи гробниці не вибивають імені спочилого.

Мало хто звертається до Джерґала як до свого бога, а більшість тих, хто це робить, так чи інакше пов'язані з поховальними справами. Жерці Джерґала служать громадам гробарями та доглядачами кладовищ. Джерґал не має присвячених йому храмів, окрім покинутих святилищ його старого, темнішого втілення, проте його жерців радо приймають у храмах Келемвора, Денейра та Міркула. Щороку його вірні надсилають свої записи про померлих до святих місць, де ведуться подібні книги смертності.

Легенда про бабки, боулінг черепами та Порожній Трон

Колись давно існував лише один бог розбрату, смерті й спочилих, і звали його Джерґал, Володар Кінця Всього Сущого. Джерґал роздмухував чвари й підживлювався ворожнечею як смертних, так і божественних істот. Коли створіння винищували одне одного в гонитві за могутністю чи від лютої ненависті, він гостинно приймав їх у своєму тінистому королівстві вічного мороку. Оскільки все живе з часом гинуло, все зрештою приходило до нього, і з віками він вибудував царство, якому не насмілювалося кинути виклик жодне інше божество. Проте обов'язки втомили його, бо знав він їх аж надто добре, а без виклику немає нічого — а в ніщо панує лише морок. У такому стані різниця між абсолютною могутністю й абсолютною безпорадністю стає невловимою.

У ту темну епоху з'явилися троє могутніх смертних — Бейн, Баал і Міркул, які палко жадали сили, якою володів Джерґал. Трійця уклала нечестивий пакт про те, що вони здобудуть цю абсолютну могутність або загинуть у спробі. Вони пройшли вздовж і впоперек увесь світ у пошуках могутньої магії та заклинань, на кожному кроці кидаючи виклик смерті. Хоч би яке чудовисько поставало перед ними, хоч би які чари зустрічали їх, троє смертних щоразу виходили неушкодженими. Зрештою трійця попрямувала до Сірих Пусток і розшукала Замок Кістки. Крізь армії скелетів, легіони зомбі, орди привидів і заслін лічів прорубали вони свій шлях. Зрештою вони дісталися мети всього свого життя — Кістяного Трону.

«Я заявляю права на цей трон зла!» — вигукнув до Джерґала Бейн-тиран.

«Я знищу тебе перш, ніж ти встигнеш поворухнути пальцем», — погрожував Баал-убивця.

«А я навіки ув'язню твою сутність», — пообіцяв Міркул-некромант.

Джерґал підвівся з трону зі стомленим виразом обличчя й мовив: «Трон ваш. Я стомився від цієї порожньої влади. Забирайте її, якщо хочете — я обіцяю служити й направляти вас як сенешаль, доки ви не освоїтеся з цим тягарем». Потім, перш ніж приголомшена трійця встигла отямитися, Володар Мертвих запитав: «Хто ж із вас правитиме?»

Трійця тут же зчепилася в бійці між собою, поки Джерґал байдуже спостерігав. Коли нарешті стало зрозуміло, що вони або всі загинуть від виснаження, або битимуться цілу вічність, Володар Кінця Всього Сущого втрутився.

«Невже після всього, чим ви пожертвували, ви підете звідси ні з чим? Чому б вам не розділити обов'язки цього сану, зігравши в гру на майстерність?» — запитав Джерґал.

Бейн, Баал і Міркул зважили пропозицію бога й погодилися. Тоді Джерґал узяв черепи трьох своїх наймогутніших лічів і віддав їх трійці, аби вони змагалися в коченні черепів. Кожен смертний покотив череп безкраїми Сірими Пустками, домовившись, що переможе той, чий череп прокотиться найдалі.

Цієї миті до Джерґала завітав Малар, Володар Звірів. Швидко збагнувши, що переможець змагання отримає всю могутність Джерґала, він помчав навздогін за трьома черепами, аби зірвати змагання, поки йому не дадуть поборотися за частку нагороди. Бейн, Баал і Міркул знову кинулися битися, оскільки їхню гру було зіпсовано, але Джерґал знову втрутився: «Чому б вам не дозволити Пані Удачі все вирішити, аби не ділитися зі Звіром?»

Трійця погодилася на цю раду, і Джерґал відламав кістки своїх скелетних пальців та вручив їх змагальникам. Коли Малар повернувся з гонитви за черепами, він побачив, що трійця щойно завершила гру в бабки.

Бейн переможно вигукнув: «Як переможець, я обираю правити цілу вічність як найвеличніший тиран. Я можу викликати ненависть і ворожнечу за власним бажанням, і всі схилятимуться переді мною в моєму королівстві».

Міркул, який посів друге місце, проголосив: «А я обираю померлих, і цим вибором я перемагаю по-справжньому, адже все, над чим ти володарюєш, Бейне, зрештою стане моїм. Усе живе мусить померти — навіть боги».

Баал, який завершив третім, виголосив: «Я обираю смерть, і саме моєю рукою все, чим ти правиш, лорде Бейне, зрештою перейде до лорда Міркула. Ви обидва мусите шанувати мене й коритися моїй волі, адже я можу зруйнувати твоє королівство, Бейне, вирізавши твоїх підданих, і я можу морити голодом твоє королівство, Міркуле, стримуючи свій клинок».

Малар роздратовано загарчав, але нічого не міг вдіяти, тож і цього разу йому дісталися лише звірі.

А Джерґал лише всміхнувся, бо нарешті звільнився.