Urdlen
Бог пожадливості та вбивства
Багато пантеонів мають серед своїх лав поганця чи відщепенця — когось, кого не слід наслідувати за звичаєм, і нерідко таку сутність, чиє існування служить повчальним уроком і прикладом того, що чекає на смертних, які поводяться так само. У гномів цю нішу посідає Урдлен, також знаний як Ненажера за свою егоїстичну та жорстоку вдачу.
Хоч деталі й різняться від оповіді до оповіді, усі гноми знають історію про те, як Ґарл вигнав Урдлена із Золотих Пагорбів через те, що Урдлен відмовився вирушити у важливий похід. Попри старання Ґарла та благання решти пантеону, Урдлен егоїстично відмовився відкинути власні інтереси та допомогти товариству. Кожна версія цієї історії закінчується якоюсь трагедією — втратою руки Ґердала, недугою, через яку Фландалу знадобилася нова шкіра, чи зникненням тіні Баравара — і кожна завершується словами: «І ось чому Ґарл відправив Урдлена у вигнання». В оповідях про його подальше життя Урдлен більше не є гномом, а перетворився на пожадливе й руйнівне чудовисько — велетенського сліпого й безшерстого крота із залізними пазурами та зубами.
Гноми вірять, що Урдлен впливає на їхнє життя, коли вони відчувають ревнощі, жадібність, вередливість чи заздрість. Смертні частіше стають здобиччю цих почуттів, коли проводять замало часу у спільних справах з іншими, тож оповіді про Урдлена слугують похмурим нагадуванням про важливість життя в громаді.